ВО "Свобода"

На Закарпатті "росте" символ чужої влади

Помпезний монумент, який зводять надшвидкими темпами, руйнує історичну свідомість українців, які потроху стають "просто європейцями", втрачаючи найцінніше - власний етнокод.

Останніми тижнями на Верецькому перевалі на Закарпатті - це на межі Закарпатської та Львівської областей - без зайвого розголосу (а фактично - таємно!) неймовірно швидко зводять помпезний монумент, який засвідчуватиме віднайдення угорцями своєї нової батьківщини. Пам'ятник має стати найбільшим за всю історію Закарпаття - його висота 7 метрів, вага - понад 60 тонн. Відкриття планують уже на 15 березня цього року. На Міжвідомчій комісії Міністерства культури та туризму України, яка погодила будівництво, тільки двоє людей виступили проти встановлення на Україні символу чужинської влади. Один з них - доктор історичних наук, керівник Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України львів'янин Микола Литвин. Микола Романович - наш співрозмовник.

Пане Миколо, як так сталося, що комісія "дала добро" на задум угорців?

У складі цієї комісії ( вона засідала у курортному селі Поляни на Закарпатті) були переважно закарпатські урядовці - відсотків 80 з півтора десятка осіб. Входили представники кількох угорських громад, а від української громади області увійшло лише товариство "Просвіта", яке очолює пан Федака. Львівщину, окрім мене, представляв завідувач відділу внутрішньої політики ОДА Святослав Шеремета, але він не мав права голосу. Включені були заступник голови ОДА історик Тарас Батенко та відомий історик, академік Ярослав Ісаєвич - обидва не змогли приїхати.

Під час обговорення у мене склалося враження, що це суто угорська комісія, тому що практично увесь її склад лобіював інтереси угорської сторони. Проти встановлення пам'ятника, окрім мене виступив представник "Просвіти".

Монумент, який будують метрів за 7 від Львівської області, - не перший угорський символ на Закарпатті. Останніми роками на Мукачівському замку з'явилися угорські герби, так що ця історична перлина виглядає уже як типова угорська культурна пам'ятка.

Встановлення меморіалу на Верецькому перевалі має десятирічну історію. Угорський символ тут хотіли звести ще за правління Кучми, але тоді - у 1996-1997 роках - виступили з протестом українські партії та українські громадські організації, науковці Львова.

Чому ж угорці так сміливо будуть пам'ятник сьогодні?

Вони стверджують, що земля, на якій він стоятиме, - це приватний викуплений пляц, який їм надали сільська і районна влада. Себто, що ніяких додаткових угод їм не потрібно. З лихом навпіл іще можна було б погодитися, якби йшлося про пам'ятник знак - невелику стелу чи таблицю. Але ж будують грандіозний монумент. Ні Леніну в радянські часи, ані Тарасові Шевченку за незалежної України не ставили пам'ятник таких великих розмірів.

Як історик я не проти того, аби відновлювали цвинтарі. Ми, християни, маємо шанувати пам'ять загиблих. Якщо лежать у землі кістки - слід встановити над ними християнські символи - це нормально. Але на Верецькому перевалі мова йде не про пошанування пам'яті загиблих - тут нема цвинтаря. Будують віртуальний пам'ятник на честь 1100-ліття віднайдення угорцями своєї батьківщини і 1000-ліття входження Закарпаття до Угорського королівства. Безумовно, це утискає національно-культурні інтереси і мої особисто, і ще понад півмільйона українців, які живуть на Закарпатті.

А скільки тут угорців?

Більш ніж втричі менше - до 150 тисяч. Загалом на Україні живе 156 тисяч угорців. Вважаю, влада має рахуватися як з угорцями, так і з українцями. Думку угорців запитали - вони "за". А думку українців, яких значно більше?

Безумовно, потрібно спорудити пам'ятний знак на справжньому українсько-угорському кордоні, де офіційні делегації могли б покласти квіти, посидіти, поговорити про добросусідство. Але ж не встановлювати монументальний символ чужинської влади у місцевості, де всі села україномовні.

Чого домагаються угорці встановленням монументу?

Вочевидь, вони хочуть показати, де пролягав кордон "Великої Угорщини" з 11 століття і до 1918 року - розпад Австро-Угорщини означав ліквідацію цього кордону. Але такі пам'ятники не сприяють порозумінню наших народів, пошануванню їхньої, ані нашої історії. Задля історичної справедливості треба сказати, що угорці рухалися не тільки Верецьким перевалом, а ще й Трансільванією. Тобто аналогічні пам'ятники могли б стояли, наприклад, в Румунії, в Росії. Певен, що якби угорці звернулися за дозволом про встановлення монументу до румунського уряду - однозначно отримали б відмову. Ми більш лояльні, більш доброзичливі - не зважили навіть на те, що, оскільки Закарпаття входило в орбіту Київської Русі, то такий монумент ослаблюватиме пам'ять про цю епоху, - епоху княжої доби. Треба сказати, що перехід угорців тривав не день - не два. Дехто вважає, що кілька десятиліть, дехто - що сто років. Себто й сама дата - 1100-річчя - є дуже умовною.

Неподалік від монумента, кажуть, справжня могила.

Так. І це найгірше. За кілька сотень метрів від пам'ятника у березні 1939 року розстріляли бійців Карпатської Січі. Молодих хлопців - закарпатців та галичан - які боролися за належність Закарпаття і які першими в Європі вчинили збройний опір фашизму. Досі навіть не було спроб ексгумувати їхні останки, хоча дослідження вже робили.

Угорщина - невелика держава із приблизно 7-мільйонним населенням. Амбітне керівництво. Амбітні європейські плани - показати свою міць, свою потугу у давні часи. У світі одні держави "тиснуть" на інші економічною зброєю, другі - пам'ятниками, які прославляють їхню історичну минувшину. До речі, аби створити угорський символ на українській землі, запросили одного з кращих українських скульпторів Закарпаття Петра Матлу - цей пам'ятник справді талановитий. В його основі, наприклад, велетенське яйце, що є символом життя. Але ми маємо думати про захист власної історичної пам'яті, свою непорушну Соборність. Сьогодні поставили пам'ятник Катерині ІІ, завтра поставили польські символи, післязавтра ще чиїсь. Так відходить власне історичне минуле. Стає слабшою історична свідомість українців. Ми стаємо "просто європейцями", втрачаючи найцінніше - національну самобутність, власний неповторний етнокод.

Дивуюся, що долю пам'ятника вирішували архітектори й функціонери Мінкультури і туризму. Мова не просто про пам'ятник. мова про політичну акцію. Будівництво такого пам'ятника мали б обговорювати на Раді з нацбезпеки, а вже потім - на колегії мінкультури, яка могла б узгодити розміри. Нині навколо пам'ятника повним ходом споруджують туристичні об'єкти, тобто засідання комісії виглядало як напівформальне. Фактично поставили печатку і узгодити більшістю голосів те, що уже є. Не врахували навіть те, що будівництво пам'ятника заперечують такі дві шановані і поважні інституції, як Інститут національної пам'яті та Інститут етнонаціональних і політичних відносин НАН України.

Галина Миць

5 березня 2008 року