ВО "Свобода"

Що Верховна Рада зробила з землею?

Президентові України

Раді Європи

Раді національної безпеки і оборони України

Верховному Суду України

28 грудня 2007 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким, серед іншого, внесено зміни до законодавства України, що регулює земельні відносини.

Нормами цього Закону змінено правове регулювання земельних відносин в Україні, звужено права та правовий статус місцевого самоврядування, звужено зміст та обсяг існуючих прав і свобод. По своїй суті згадані норми Закону є неконституційними, антисуспільними, суперечать міжнародним зобов'язанням, які Україна взяла на себе, спрямовані на знищення малого і середнього бізнесу в Україні, ними закладено в законодавчому порядку рейдерські схеми заволодіння землею та створено умови такого заволодіння олігархічним капіталом.

Відповідно до ст. 5 ч. 2 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює цю владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Європейською хартією місцевого самоврядування, підписаної державами-учасницями 15 жовтня 1985 року та ратифікованої Верховною Радою України Законом № 452/97-ВР від 15.07.1997 року, місцеве самоврядування визначається як право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення; це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи (стаття 3 Хартії).

У силу ст. 4 Хартії органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними; вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом; у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, з останніми мають проводитися консультації.

Статтями 142 Конституції України та 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ст. 26 ч. 1 п. 34 цього ж Закону вирішення питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції місцевих рад.

Згідно ст. 83 ч.ч. 1, 2 Земельного кодексу України у комунальній власності територіальних громад перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. В силу п. 10 Перехідних положень Кодексу рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Прийнятим Верховною Радою України Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від органів місцевого самоврядування передано до державних органів приватизації та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державних виконавців повноваження розпоряджатися земельними ділянками. Фактично органи місцевого самоврядування обмежено, а в деяких випадках позбавлено, права регулювання земельних відносин на відповідних територіях, володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності, приймати рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів. Відповідні функції передано від представницьких, колегіальних органів в руки окремих чиновників, закладено непрозорі, корупційні, рейдерські схеми в процедури розпорядження землею. Крім цього, якщо раніше кошти, одержані від продажу чи оренди землі, скеровувалися до місцевих бюджетів, то тепер вони поповнюватимуть Державний бюджет.

Стаття 22 Конституції України встановила, що при прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Прийнятими Верховною Радою України змінами до земельного законодавства звужено і навіть позбавлено існуючих прав не лише територіальних громад, але й окремих громадян та юридичних осіб, що стосується реалізації ними можливості землекористування. Ними встановлено єдиний спосіб набуття права власності або права оренди на землю виключно через аукціон і відмінено всі інші способи набуття такого права, в тому числі й шляхом проведення конкурсу, чим обмежено способи і механізми набуття таких прав. Фактично бюджетним законом унеможливлено реалізацію громадянами права на одержання земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. Таким чином, законом про Державний бюджет України відмінено правове регулювання відносин у сфері землекористування та дію ряду механізмів реалізації (через різні, встановлені раніше, способи набуття права) конституційних соціально-економічних прав громадян, позбавлено можливості реалізації права землекористування для громадян та малого і середнього бізнесу, які не зможуть конкурувати із великим олігархічним капіталом на земельних торгах. Така ситуація призведе до повного панування олігархічних кланів, які базуються в трьох-чотирьох областях України або за кордоном, ліквідації малого та середнього бізнесу, представниками якого є члени територіальних громад, а також унеможливить "зменшення розриву між рівнями розвитку територій та покращення можливостей для місцевого розвитку" і "запровадження ефективних заходів зменшення бідності та збільшення зайнятості, спрямованих на суттєве зменшення кількості населення, що перебуває за межею бідності, та посилення соціальної інтеграції", що передбачено Планом дій "Україна-Європейський Союз".

Більше того, як показує практика, аукціони є непрозорою, здебільшого корумпованою, формою проведення земельних торгів, оскільки питання визначення землекористувача вирішується не колегіальним представницьким органом, а обмеженим колом чиновників.

Внесені Верховною Радою України зміни до земельного законодавства України не відповідають Рекомендації 1722 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною", що стосуються впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування задля посилення розвитку місцевої демократії в Україні та Плану дій "Україна-Європейський Союз", де Україна зобов'язалася продовжити адміністративну реформу та посилювати місцеве самоврядування, забезпечити, щоб будь-які подальші законодавчі реформи проводилися відповідно до міжнародних стандартів, розвинути законодавчу та адміністративну бази України з метою стимулювання розвитку малих та середніх підприємств.

Разом з тим, згадані зміни до земельного законодавства прийняті з порушенням встановленої Конституцією України процедури їх розгляду і ухвалення та шляхом перевищення конституційних повноважень при їх прийняття.

Так, вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України міститься в ст. 95 ч. 2 Конституції України, положення якої конкретизовано у ст. 38 Бюджетного кодексу України. Зі змісту наведених положень Конституції України та Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби. Отже встановлений ст. 95 ч. 2 Конституції України та ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) від 09 липня 2007 року Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Аналогічна норма закріплена і в ст. 27 ч. 3 Бюджетного кодексу України.

Більше того, в резолютивній частині цього Рішення Конституційний Суд України звернув увагу Верховній Раді України, Президентові України, Кабінетові Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Державний бюджет України.

Всупереч зазначеним конституційним вимогам законом про Державний бюджет України внесено зміни до сотні нормативно-правових акті - по суті Верховна Рада України застосувала пакетне голосування до 100 законодавчих актів одночасно.

Відповідно до ст. 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Для здійснення Президентом України цих конституційних повноважень Конституція України надає йому право та покладає обов'язок звернення з конституційним поданням до Конституційного Суду України.

Згідно ст. 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є невідповідність Конституції України, порушення встановленою Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

У зв'язку з наведеним, відповідно до ст. 36 ч. 2, ст. 40 Конституції України, просимо звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Розділу ІІ  Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Олег Махніцький

14 лютого 2008 року