ВО "Свобода"

Біографії очільників списку ВО "Свобода" на дострокових виборах до Верховної Ради 2007

На численні прохання ВО "Свобода" презентує розширені біографії очільників списку ВО "Свобода" на дострокових виборах до Верховної Ради 2007 - людей, що потраплять до парламенту України та відстоюватимуть існтереси партії, її виборців та українського народу після обрання ВО "Свобода".

Кожна біографія є художньою, проти містить усі біографічні дані.

Також до кожної біографії додається світлина кандидата.

Прес-служба ВО "Свобода"

№1. Олег ТЯГНИБОК народився у Львові в сім'ї медиків. Найбільшими цінностями родини споконвіку були патріотизм і вміння відстоювати переконання. З дитинства Олег запам'ятав обшуки кагебістів у своїй квартирі. Його дід, український священик Артемій Цегельський, відмовився перейти на Московське православ'я, за що відбув з сім'єю сім років сибірського заслання. Уся родина постійно була під наглядом. Через роки Олег скаже, що підсвідомо свій вибір зробив ще тоді - коли під час обшуків зникали безцінні родинні реліквії - старі фотографії, листи.

Після закінчення школи вступає до Львівського медінституту, після другого курсу йде до війська. Тут загартовується характер. Виступає проти "дідівщини", обговорює політичні питання. "Естонці розповідали, що у них підняли національний прапор. А я пишався, що й у Львові на першотравневій демонстрації 1989 року теж з'явилися українські прапори" (з інтерв'ю). Олег поновлюється в інституті й ініціює створення Студентського братства медінституту, яке очолює у 1989 році. У 1991 році очолює Студентське братство Львова. Стає учасником та одним з керівників студентських голодувань 1990 та 1992 років у Києві.

Прагнув стати добрим хірургом. На перших курсах не цурався ніякої роботи - влаштувався санітаром, потім медбратом. Пізніше належить до фізіологічного гуртка. Але політична діяльність все більше його захоплює. У 1994 році у 25 років його обирають депутатом Львівської обласної ради. У 1998 році проходить у парламент. Йде від націоналістів і не ховається під псевдодемократичними гаслами. У 2002 році, коли балотується по тому ж округу, отримує ще більшу підтримку людей, переконуючись, що Ідея та Віра здатні перемагати "мішки з грошима". Член партії з 1991 року. У різні роки відповідає за оргроботу, очолює Львівську обласну, а також київську міську організації ВО "Свобода". Всеукраїнське Об'єднання "Свобода" очолює у лютому 2004 року.

Захищає диплом юриста у Львівському державному університеті ім. І. Франка. Одружений. Разом з дружиною Ольгою виховує трьох дітей - доньок Ярину-Марію, Дарину-Богдану та сина Гордія.

Боротьба - це у нас у крові" (із інтерв'ю). З родини Олега Тягнибока справді вийшло багато самовідданих патріотів. Прадід по матері Лонгин Цегельський був депутатом Віденського сейму, одним з ініціаторів створення Західноукраїнської Народної Республіки. Від імені ЗУНР на Софійській площі у Києві він зачитував Акт злуки між ЗУНР і УНР. З родини Олега - академік Іван Крип'якевич, отець Микола Цегельський і отець Роман Лиско, замурований живцем енкаведистами в тюрмі на Лонського у Львові, - обидвох беатифікував папа Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну.

№2. Юрій ІЛЛЄНКО народився 1936 року у напіввимерлому від голоду-33 містечку Черкаси. Тікаючи від війни, в 41-му, опинився з мамою і двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці на Обі. Молодший брат помер там від виснаження. Повернення на Україну в 44-му було недовгим. В 46-му батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на найшкідливіше виробництво скловати, але в Москву, щоб дати дітям пристойну освіту. Сім'я жила в бараці на території заводу, через що мама захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робочій околиці Москви і вступив до престижного інституту кінематографії на операторський факультет. У 1960-му зняв дипломну роботу, перший в історії інституту повнометражний фільм "Прощавайте, голуби", і отримав за нього найвищі нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно за найкращу операторську роботу. В 1963 отримав запрошення зі студії Довженка зняти режисерові Параджанову фільм "Тіні забутих предків". Дебют в режисурі - "Криниця для спраглих" за сценарієм Івана Драча, про винищення українського села, було заборонено постановою ЦК КП України на 22 роки. Наступний фільм "Вечір напередодні Івана Купала" - алегорична історія України, було знято з екрану рішенням Міністра Культури СРСР Романова і покладено на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988 році. У 1971 році на 24-му з'їзді компартії України заборонено наступний, третій фільм Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" як "найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді".

Була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко знімає фільм "Жівіо заінат", що перекладається як "Живу наперекір всьому". Фільм отримав "Срібну арену" на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екран був не допущений. Наступний фільм "Мріяти і жити" за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях. У різні роки було заборонено майже всі проекти Юрія Іллєнка на стадії сценарію. Всього він написав 42 сценарії, лише сім стали фільмами. ...До проекту "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрій Іллєнко йшов близько третини свого життя. Фільм знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео. За сорок вісім років роботи в кіно рівно половину був безробітний як кінематографіст. Усе ж став Лауреатом держаної премії імені Шевченка, Народним артистом України, академіком АМУ, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним Доктором Міжнародної Кадрової Академії.

Член політради ВО "Свобода".

№3. Ірина ФАРІОН. Народилася у Львові. Українка. Батьки виховували доньку прикладом власного життя - чесно, правдиво, оптимістично. І завжди з Богом. Їхня відданість своїм роботам (мама - у бібліотеці, тато - на газзаводі) створювали умови для самовиховання і самопізнання. Практично вся округа старших і молодших від Ірини дітей ходила до її "школи", що була розміщена у дідовій шопі. Згодом ця гра стала дійсністю.

Із другої спроби вступила до Львівського державного університету ім. Івана Франка на філологічний факультет (українська філологія), де навчалась до 1987 року. "Спочатку було Слово..." - все решта похідне. Слово - це духова сила і базова креація людини, життя, суспільства. Цей фах можна назвати таїнством. Із ним я почуваюся обраницею долі" (із інтерв'ю). Закінчила дипломом із відзнакою, внесена до книги "Трудової слави університету".

Працювала лаборантом на катедрі загального мовознавства Львівського державного університету ім. І. Франка. До аспірантури з її світоглядом дорогу було закрито. "Що більше перешкод, то стрімкіший зріст і вищий політ" (із інтерв'ю). 1996 року захищає кандидатську дисертацію і здобуває ступінь кандидата філологічних наук. Нині працює на посаді доцента катедри української мови Національного університету "Львівська політехніка". Науковий доробок нараховує чотири монографії, 200 наукових статей. Упродовж 1998 - 2004 років очолює мовну комісію "Просвіти" НУ "Львівська політехніка", є членом наглядової ради Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика, від 1998 року - ініціятор та організатор щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів "Мова - твого життя основа". 2004 року стала лавреатом премії імени Олекси Гірника. Від 2005 року є членом Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Депутат Львівської обласної ради, член Політради ВО "Свобода". Виховує дочку Софію. "Джерело моєї енергії - відчуття Божої присутности, любов найрідніших, незнищенна культура українців" (з інтерв'ю).

№4. Богдан БЕНЮК. Народився у Надвірнянському районі на Івано-Франківщині - в селі Битків. "Моє село найрідніше в житті, бо моя пуповина закопана в ньому. Коли був маленький, мама привчала мене до віри. Перед сном ми ставали з нею біля образу на коліна і читали "Отче наш". Але думки мої інколи літали далеко, і тоді я діставав доброго запотиличника. Отаким абсолютно легким і доступним способом мама привчила мене до речей, які повинні бути у житті кожного чоловіка найважливіші. Маю на увазі любов до землі, своєї мови, своєї віри

Богдан Бенюк вступив на навчання до театрального інституту імені Карпенка-Карого - наслідував життєвий шлях старшого брата Петра, який нині працює у театрі імені Марії Заньковецької. "Ця професія стала моєю часткою, уявити не можу, що міг обрати іншу. Усі свої ролі граю із задоволенням - незалежно від того, чи то є за форматом велика роль, чи маленький епізод. Усі пропущені через серце, яке мені дав Господь" (з інтерв'ю).

Я не роздвоєна людина і не ношу масок. Не можна сказати, що я на сцені один, в житті другий, а політикою займаюся третій" (з інтерв'ю).

Ми обрали шлях любові до рідної землі. І ми маємо йти ним і тоді, коли нам добре і тепло, і коли холодно і нас не приймають" (з інтерв'ю).

У політику Богдан Бенюк прийшов уже в зрілому віці. "До того я в ніякій партії не був, і зрозумів, що свободівці - це ті люди, духом яких я жив постійно".

Актор Київського національного театру ім. Івана Франка, народний артист України, лауреат Державної премії імені О. Довженка, заступник голови ВО "Свобода". Одружений. Має троє дітей та двоє онуків.

№5. Олександр СИЧ родом зі села Дерть Рокитнівського району на Рівненщині. "Народила мене мати 16 липня 1964 р. На ослоні під грубкою у нашій родинній убогій хаті поліського села. Казала, що був такий голосистий, аж думала, що пупець надірву вкрай. Може тому і зараз маю добряче підвішений язик. Хоча на все життя затямив мамині слова: "Синку, говорити - не мішки носити!". А тому все життя намагався не тільки говорити, але й "мішки носити". Не богохульствую, але мама у мене була святою! І коли її втратив, то світ мовби на півструні обірвався. Дала життя і в неймовірних злиднях вберегла та пустила у світ 8 дітей. Всі брати і сестри й досьогодні живі і здорові". Закінчив історичний факультет Івано-Франківського педінституту та юридичний факультет Прикарпатського університету. "Єдиний з родини і другий в селі здобув вищу освіту. Мусив мати стипендію, а тому за 5 років начання в Івано-Франківському педінституті не мав жодної "трійки". Збірні інституту, студентського товариства "Буревісник", міста і області з волейболу - регулярні спортивні збори і два п'ятдесят в день. Великі гроші! А ще - вагони. Потім - студентські будівельні загони в Новгороді, Тюмені чи Тобольську. Вижив, бо знав, що сподіватися можна тільки на себе!" ( з автобіографії).

У 2000 році навчається в докторантурі Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина). Нині завершує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук.

До служби у війську працює вчителем історії на Рівненщині. Опісля переїздить до Івано-Франківська. Очолює профспілку працівників освіти та вчителює у школах міста. Був депутатом Івано-Франківської обласної ради, у 2006 році обраний ним повторно. З 1991 року в українській скаутській організації Пласт. З 2005 року - голова міжнародної благодійної установи "Центр національного відродження". Автор 6 книг, понад 25 наукових і 130 публіцистичних статей, редактор 2-томного видання творів С. Ленкавського "Український націоналізм". Одружений. Виховав двоє дітей. Заступник голови ВО "Свобода".

№6. Після закінчення війни Наталя ЗУБИЦЬКА (Земна) разом з батьками, котрих вивезли на підневільну працю до Німеччини, і двома старшими братами повернулася у своє спалене під час боїв рідне село Крехаїв на Чернігівщині. "У селі вціліли шість хатин. Наша бабця жила у землянці. Була весна, люди відшукували на згарищах лопати, аби скопати та посадити грядки. ...Спогади дитинства - це як я вибираюся з землянки на сонце, нюхаю кульбаби, вимазуючи у пилку ніс..." (з інтерв'ю). Любов до рослин у Наталі Земної починалася з повоєного життя, коли людей рятували від голоду огіркова трава, лобода та кріп.

Вона закінчила три вищі навчальні заклади: Київський інститут культури, Московський інститут літератури та Інститут нетрадиційної медицини.

Разом з іншими народними цілителями чимало зусиль доклала для відродження народної медицини. "Найважче було вибороти право на лікування травами поряд з класичною медициною. Був час, коли народних лікарів заганяли в підпілля, травники боялися передавати знання дітям. Хоча офіційна медицина багато взяла від народної, від травознавства. Особливо гостро відчувалась потреба у травниках після чорнобильської трагедії, коли не вистачало штучних ліків" (з інтерв'ю). Наталя Зубицька - засновник і керівник мережі аптек "Зелена планета". Проводить прийоми людей, які потребують зцілення, її діагностичні методи базуються на багатовіковому досвіді української народної медицини. Наталя Земна є автором (у співавторстві та особисто) багатьох лікарських засобів. Автор низки науково-популярних видань, зокрема: "Аптека народних ліків" , "Для Вашого здоров'я", "Аптека "Зелена планета", "Усе знадобиться, що в землі коріниться". У її творчому доробку 5 поетичних книжок: "Ранок на Десні" , "Серце у траві" , "Дзвони душі" , "Три любові", "Покоси".

З 1993 року веде авторську радіопрограму "Зелена планета". Започаткувала бібліотечку "Зеленої планети", в якій доступно розповідає малюкам про цілющі рослини. Академік Української екологічної академії. Президент Українського товариства природолікування "Зелена планета".

Нагороджена орденом "За заслуги " III ступеня. Лауреат премії імені В. І. Вернадського, Перший (і поки єдиний) лауреат премії імені Євпраксії.

№7. Анатолій ВІТІВ. Народився в Карпатах - в селі Опорець на Сколівщині. Націоналістичні погляди формувалися у ранньому дитинстві. Коли родина збиралася увечері в бабці на Різдво за столом, старші члени сім'ї згадували події, у яких брали активну участь, а діти слухали. "Відволікаючись іноді від розмов, вони дивилися на нас, малих. І махали рукою: "Та вони ще, певно, нічого не розуміють. А ми всмоктували, як губки, бунтарський дух, причетність до героїчного минулого свого народу. І понині, коли дивлюся на Карпати, перед очима постає далека хоч і не бачена мною боротьба" (з інтерв'ю).

Закінчує школу, Стрийське училище, за скеруванням їде на роботу до Дніпропетровська. Після служби у війську їде на роботу до Львова. Одного дня йому радять більше не приходити на комсомольські збори. "Твої радикальні думки можуть призвести до того, що з тобою буде працювати КДБ". Потім почалася Горбачовська відлига. В житті Анатолія з'являються мітинги, самвидавська література. "Скільки б не говорили політики, що у Перебудови були економічні передумови, вважаю, що були вони національними. Кожен народ хоче жити в своїй державі" ( з інтерв'ю). Коли Анатолій довідався, що формується група, яка охоронятиме мітинги, - це його привабило. Набирає групу з 25 осіб, яка вливається у Варту Руху. Після того все життя пов'язано з боротьбою за незалежність. Коли зрозумів, що ліберальні партії рухаються не туди, став одним із засновників партії. У підвальному приміщенні на Лесі Українки у Львові разом з друзями писав програму партії, яка викликала фурор в політиці. Доля закинула Анатолія на Волинь. Понад десять років керує Волинською обласною організацією ВО "Свобода". За цей час, стверджує, у поглядах нічого не змінилося. Тільки додалося певності, що справа, яку вони роблять, рано чи пізно переможе.

№8. Олексій КАЙДА народився в Бердянську на Запоріжжі. Перше осмислення національної гідності прийшло на уроках української літератури у 9 класі - учителька знайомила учнів з творами заборонених українських письменників. У 1988 році з її ініціативи у Бердянську було зорганізовано перший і єдиний вертеп. До нього увійшов і Олексій Кайда. "Ми й не знали, як це робиться. Був, фактично, набір щедрівок і колядок, з якими приходили до родичів і знайомих. Але люди до першої ночі не сідали за стіл, бо знали, що їде вертеп. А проводжали нас зі сльозами на очах" (з інтерв'ю). Олексій був одним із засновників товариства української мови ім. Тараса Шевченка у Бердянську. У 1989 році вступає на навчання до Львівської політехніки. "Мені було байдуже, у якому виші вчитися. Я вступав до Львова. Тут була революція, тут були важливі для України події" (з інтерв'ю).

У Львові Олексій поринає у політичне життя. Бере участь у мітингах і демонстраціях. Збирає і переправляє зі Львова до Бердянська патріотичну літературу. Перевозить друкарські машинки, на яких на Сході України друкують листівки. Проти нього, його рідних та друзів організовують провокації. Під час однієї з них стається біда з братом Олексія - він залишається інвалідом. Після проголошення Незалежності на два роки припиняє політичну діяльність. "Було розчарування. Коли прийшли перші демократи, вони нічого не змінили" (з інтерв'ю). У політику повертається у 1993 році. Бере участь у студентських загонах, які їдуть до Києва пікетувати Верховну Раду на знак протесту проти підписання масандрівських угод. Вступає до лав партії. Відтоді зі "Свободою". Працював у виконкомі Винниківської міської ради, потім помічником народного депутата Олега Тягнибока, помічником голови Львівської обласної ради, заступником міського голови м. Винники. Закінчив Українську академію державного управління при Президентові України в Києві. Депутат Львівської обласної ради, керує секретаріатом ВО "Свобода". Одружений. Виховує сина.

№9. Андрій МОХНИК. Народився на Вінничині в селищі Липовець, що відоме з часів Хмельниччини. Через проблеми з роботою і житлом, а вони були характерними для малих українських містечок, батько поїхав на "ударную камсамольськую стройку" будувати Чорнобильську атомну електростанцію. У шестирічному віці Андрій з мамою та сестрами приїхав до Прип'яті. Уже тоді, пригадує, його вразило, що в місті усі розмовляли винятково російською мовою, яку мусив терміново опанувати, бо в Прип'яті не було жодної української школи. Але вдома говорили українською.

Коли вибухнула Чорнобильська атомна станція, Андрієві було 14 років. Його будинок знаходився усього за два з половиною кілометри від палаючого реактора - з балкона було видно пожежу. "Осмислення того, що відбувалося, прийшло пізніше. Спочатку усвідомлення тотальної брехні, яка була навколо Чорнобиля, потім брехні щодо України. І цю тотальну брехню компартноменклатура перенесла в Незалежну Україну з совєцької епохи. Звідси, напевне, розуміння потреби проведення люстрації".

Після евакуації з Прип'яті Андрієва сім'я оселилась у Києві. "У мене було два середовища - україномовне і російськомовне. Вчився у російськомовній школі. Потім у російськомовному інституті - Київському інженерно-будівельному. Однокласники, однокурсники, співробітники - всі були російськомовними, а родичі - україномовні. У 1997 році наступив момент, коли запитав себе: "Чому я маю соромитися мови своїх батьків?" І після цього мовби відключив для себе російський канал".

На формування світогляду Андрія справили враження батькові розповіді про діда, сім'я якого була "розкуркулена", а сам він після другої світової війни відсидів у концтаборах. Там дід перечитав усього Леніна і переконався, що комуністична партія є злочинною організацією, а Ленін - паханом цієї банди. Наприкінці 80-х, коли преса почала друкувати матеріали про злочини комуністів, Андрієві чимало вже було відомо.

Працював виконробом, інженером у науково-дослідному інституті, потім у Головному управління освіти і науки Київської міськдержадміністрації. Два роки працював помічником-консультантом народного депутата України Олега Тягнибока.

І хоча у націоналістичному русі Андрій з середини 90-х, у "Свободу" прийшов після виступу Тягнибока на Яворині у 2004 році. Нині керує Київською міською організацією ВО "Свобода". Одружений, дружина походить з лемків-переселенців.

№10. Націоналістичні погляди Олега ПАНЬКЕВИЧА формувалися наприкінці 80-их, коли почалися процеси національного відродження. Навчається у Бродівському педучилищі, бере участь у мітингах, разом з друзями відновлює могили січових стрільців та упівців. У 1989-му на одній з таких відроджених могил у селі Бучино на Бродівщині виголошує свій перший виступ. У 18-річному віці кандидує до Бродівської районної ради - йде проти комуніста, голови колгоспу. Отримує другий за кількістю голосів результат. На третьому курсі Бродівського педучилища Олег Панькевич стає одним з керівників голодування студентів у Бродах на підтримку київських студентів. У 1995 році вступає до лав партії. У 1998 році по Бродівському виборчому окрузі балотується кандидат у народні депутати Олег Тягнибок, який виграє вибори з великим відривом від конкурентів. Паралельно Олег Панькевич проходить до Бродівської райради і стає його помічником. Він розвиває в районі партійну організацію, працює зі скаргами людей. У 2002 році Олег Панькевич перемагає на виборах до Львівської обласної ради по Бродівському виборчому окрузі. У 2006 році стає депутатом вдруге. Має дві вищі освіти - історика та юриста. Одружений. Виховує сина та доньку. Заступник голови ВО "Свобода".

№ 11. Леонтій МАРТИНЮК народився 1971 року на Львівщині. Націоналістичні погляди формувалися в родині. Дідусь по батьковій лінії, на честь якого названо Леонтія, був чатовим УПА, - його замордували у совітському концтаборі. Прадід по маминій лінії був січовим стрільцем, багато років відсидів у таборах, помер від туберкульозу, на який захворів під час заслання.

Леонтій Мартинюк вступає на навчання у Львівську академію мистецтв. У студентські роки бере активну участь у роботі Студентського братства, організації української молоді "Спадщина", товариства "Патріот України". Є активістом студентського наукового товариства. Член партії від 1991 року - з часу заснування. У 1998 році виборює титул чемпіона України з національного рукопашу. Заступник голови ВО "Свобода".

№12. Ігор ЯНКІВ. Народився у Львові 27 серпня 1971 року. У його родині не було жодного комуніста - це була принципова позиція. З четвертого класу захоплюється шахами - навчається у спортивній школі, бере участь у змаганнях. Після закінчення школи вступає до Львівського інституту фізкультури. У студентські роки належить до Студентського братства, тоді ж знайомиться з Олегом Тягнибоком, який очолював Студентське братство Львова. Після служби у війську, у 1994 році, вступає до партії. В партії займається молодіжними питаннями, працює в оргвідділі. Упродовж 2000 - 2002 років - помічник народного депутата Олега Тягнибока.

Ігор Янків - кандидат педагогічних наук з фізичного виховання і спорту. Тема його кандидатської дисертації - спортивна термінологія. Нині працює в інституті фізкультури старшим викладачем. Одружений. Виховує 5-річного сина. Голова Партійного Суду ВО "Свобода".

№13. Валерій ЧЕРНЯКОВ народився 13 листопада 1966 року. Закінчує восьмий клас і вступає на навчання до Шацького лісового технікуму. Після служби у війську працює в Турійському лісгоспі. У 1991 році переходить на роботу у Волинську організацію східних єдиноборств, де працює до 2000 року. На початку національно-визвольного руху активно включається у боротьбу за незалежність України. З 1989 року керує районною організацією варти руху. Зі "Свободою" - з 1992 року. Бере участь у таборах молодіжної організації "Спадщина", під час яких проводить спортивні тренування. Один з активних пропагандистів на Волині бойового гопака. У Валерія Чернякова дві вищі освіти. У 1994-му закінчує Львівський державний лісотехнічний університет. У 2001 році отримує фах юриста. В 1992-2000 роках очолює Ковельську міську організацію партії. Нині голова Контрольно-ревізійної комісії ВО "Свобода". Одружений. Виховує троє дітей.

№14. Михайло БЛАВАЦЬКИЙ. Народився у селі Запитів Кам'янко-Бузького району. Після восьмирічної освіти закінчує технікум радіоелектроніки у Львові. Вищу освіту здобуває у Дублянах у сільськогосподарському інституті. Працює на підприємствах Львова та Львівщини.

Патріотичні погляди передалися у спадок від рідних. Михайлового діда по батьковій лініі закатували у тюрмі на Лонського у Львові, після чого всю родину вивезли на Сибір. Зі "Свободою" Михайло Блавацький з перших днів її заснування. Коли у 1998 році Олег Тягнибок балотувався на народного депутата, разом вони об'їздили села Кам'янко-Бузького та Бродівського районів. Другу освіту - фах правознавства - Михайло здобув у Львівському державному університеті. Одружений. Виховав троє дітей. Дружина Марія поділяє погляди чоловіка і підтримує його. Нині Михайло очолює церковний комітет селища Запитів. Керівник фракції ВО "Свобода" у Кам'янко-Бузькій районній раді.

№15. Руслан КОШУЛИНСЬКИЙ народився 9 вересня 1969 року у Львові. Навчається в англійській спеціалізованій школі, потім у спортивному інтернаті. "Моя свідома юність - це спорт, легка атлетика. Роз'їзди і мінімум часу вдома". Маючи добрі спортивні результати, готується до навчання в інституті фізкультури. Руслана запрошує на навчання кооперативний технікум. Невдовзі запросить і інфіз, але він не захоче перекроювати долю. "Добре, що все саме так повернулося," - скаже з часом. Була служба у війську, потім одруження. Працював на Івано-Франківщині і навіть заснував власний бізнес, який на той час розвивати було нелегко. Після народження другої доньки їде на роботу в Росію. Працює на кухні по 12 годин на добу. Під час перебування за межами України приходить усвідомлення того, що існує соціальна і національна нерівність. За ту саму роботу українці, навіть якщо вони добрі фахівці, отримують меншу платню, аніж росіяни. Розвіюється міф про єдиний радянський народ. Один з друзів, бачачи, як Руслан реагує на нерівність, пропонує і йому влитися в лави партії. Невдовзі Руслан стає одним з активістів "Свободи". Закінчує юридичний факультет Тернопільської академії народного господарства. Виховує троє дітей - дві доньки і сина. Заступник голови ВО "Свобода".

№16. Василь ПАВЛЮК народився 2 березня 1958 року в місті Яремче на Івано-Франківщині. "Назвали мене на честь стрийка, також Василя Павлюка, який був станичним в УПА і загинув в совіцьких концтаборах на Уралі. Можливо, саме тому передався мені дух націоналізму" (з інтерв'ю). Закічнує технічне училище, у 1977-1979 роках навчається у театральній студії при театрі ім. Ів. Франка в Івано-Франківську, здобуває професію актора та режисера драмколективу.

Працює актором в Івано-Франківському театрі ляльок, потім у Львівському театрі ляльок. Здобуває економічну освіту заочно. Згодом завідує видавничим відділенням Львівського обласного відділення фонду культури. З 1994р. по 1999р. - директор кінотеатру "Дружба" відділу культури Львівської міської адміністрації. Зі "Свободою" - з 1993 року. Заступник голови ВО "Свобода", голова фракції ВО "Свобода" у Львівській міській раді. Одружений. Виховує двох синів також у дусі патріотизму і християнської моралі.

№17. Олег СИРОТЮК. Народився 1978 року в Тернополі. У школі займається спортом, зокрема волейболом. Юність - це спортивні турніри, поїздки Україною, перемоги у Міжнародних та всеукраїнських змаганнях з волейболу. Навчається у дитячо-юнацькій спортивній школі. Бере участь в олімпіадах, які організовує Мала академія наук. Належить до товариства творчої молоді "Відродження" - поглиблено вивчає історію України, географію, математику, пише науково-дослідницьку роботу з економіки. З 1992 року належить до скаутської організації Пласт. Зі свободівцями уперше знайомиться під час перебування в одному з молодіжних таборів у Карпатах. "Я спочатку познайомився з людьми, з їхніми поглядами і переконаннями. А потім і з самою політичною силою" ( з інтерв'ю). У 1995-2000 роках навчається у Тернопільській академії народного господарства. Керує громадськими організаціями, зокрема національно-патріотичним об'єднанням студентської молоді "Зарево". Працює на приватних фірмах міста. Тернопільською "Свободою" керує з часу створення - з 2000 року. З 2007 року керівник центру національно-патріотичного виховання української молоді.

№18. Ірина СЕХ народилася на Бродівщині у патріотичній сім'ї. Після закінчення школи навчається у Бродівському педучилищі, згодом у Тернопільському педінституті. Працює у школах міст Золочева, Бродів. З посади заступника директора Бродівської гімназії йде працювати помічником народного депутата Олега Тягнибока. Приймає людей у громадській приймальні - переважно допомагає їм у вирішенні соціальних питань. На наступних виборах ВО "Свобода" у Бродівському районі набирає великий відсоток голосів. Ірина очолює першу в Україні фракцію ВО "Свобода" - у Бродівській районній раді. Нині Ірина Сех -депутат Львівської обласної ради, голова Львівської обласної організації ВО "Свобода". Заміжня. Виховує дочку Дарину. Закінчує правознавство у ЛНУ ім. Івана Франка.

№19. Руслан ЗЕЛИК. Народився у Тлумацькому районі на Івано-Франківщині у патріотичній родині - обидва діди належали до лав української повстанської армії. Після закінчення восьмирічної школив вступає на навчання до Коломийського медучилища. Після служби у війську у 1989 році вступає до Львівського медінституту, який закінчує у 1995 році. У студентські роки бере участь у всіх студентських акціях протесту, зокрема у 1990 році їде на студентське голодування до Києва. Допомагає Олегові Тягнибокові створювати Студентське братство медінституту, яке очолює у 1993-1994 роках - після того, як Олег Тягнибок, який досі обіймав цю посаду, очолив Студентське братство міста Львова. Зі "Свободою" - з 1992 року. Після закінчення вишу не полишає партійної роботи. У 2000 році вступає до Львівської філії Академії державного управління при Президентові України. У 2002 році іде на роботу у Державний департамент інтелектуальної власності. Одружений. Виховує троє дітей - Олесю, Остапа, Олексія. Дружина Ольга, педагог за освітою, також родом з патріотичної родини, поділяє погляди чоловіка і в усьому йому допомагає.

№20. Павло КИРИЛЕНКО народився у 1976 році в Одесі. Закінчив Одеський Національний університет, історичний факультет. Батьки розмовляли російською мовою, але батьки його батьків - українською. Ще у шкільні роки починає розуміти, що в Україні існує дискримінація всього українського. Робить висновки з того, що вчителі у школі дозволяють прогулювати уроки української мови, що насварили на однокласника, провина якого полягала лише в тому, що він намалював синьо-жовтий прапор. Павло усвідомлює, що державна машина прагне зробити все, аби він не став українцем. Водночас довідується, що Україна - це велика історія з цікавими подіями, цікавою самобутністю, зі своїми героями. Відчуває, що у суспільстві народжується щось нове. З такими думками у 1995 році, ще будучи студентом, разом з групою однодумців виходить на СНПУ. Бачить у цій партії особистості і справедливу ідеологію і вступає в неї.

Після закінчення університету упродовж двох років викладає історію в школах Одеси. Згодом працює на приватній фірмі. За той час, що він з 1995 року очолює Одеську обласну організацію ВО "Свобода", з партії не пішла жодна людина.

8 вересня 2007 року