ВО "Свобода"

Виступ Ірини Фаріон на XVIII з'їзді "Свободи": Вибори як шанс екстенсивного відродження націоналізму

Якщо б 2004 року Майданом ходила пророчиця Касандра і віщувала сьогоднішню правду, - ми б її розтерзали. Найзлободенніше сьогоднішнє завдання нашої агітаційно-пропагандистської роботи - розтерзати призвідців цієї державницької катастрофи, яку "Свобода" сповна передбачила на тогорічних виборах. Як їх розтерзати, аби це стало творенням націоналістичної держави?

Теза перша. Велич нації і сила держави будується мистецтвом і війною. Проінтерпретую це латинське прислів'я в контексті теперішніх політичних обставин. Мистецтво - це духовна сила, яка на будь-якому рингу рано чи пізно здобуває перемогу, хоча б з огляду на безсмертність духу. Натомість псевдодемократи, ліберали і кримінально-політичні бандити від регіонів та комуносоціялістів, яким помаранчеві подарували цю владу, віднайшли такий, як вони самі, примітивний спосіб купування виборця - соціяльна, а саме споживацько-"жолудкова" проблематика: 15, 25, 50 тисяч при народженні другої дитини, додатки до пенсій і зарплат, розбудова хоспісів і навіть боротьба з туберкульозом та инші насправді нездійсненні обіцянки-цяцянки для легковірів. Усе це нагадує аукціон, на якому зажирілі олігархи змагаються у щонайвищих ставках. Справді, коли душу вже давно продано, залишається торгувати лише матеріяльним. Політична проституція здобула найвищу ціну. Це споживацтво й абсолютний нігілізм на тлі вимріяного тріюмфального матеріяльного добробуту, на думку сучасного відомого філософа П. Рикера, "дорівнює небезпеці атомного знищення, а може, навіть перевищує її".

Однак досягнути матеріяльного державного добробуту на духовній посусі так само неможливо, як носити тіло хоч без якоїсь думки та почуття. Бо не тіло, а душа є людиною (Г. Сковорода). Бо не так державні інституції творять державу, як світогляд її громадян. На щастя, такі Божі закони. Всім тим, що вірять у подібні легкотравні ініціятиви мегаблоків варто виписатися зі статусу Людини і поселитися до зоопарку, бо там направду дбають лише про харч та якнайбільшу  вольєру.

Натомість людина свобода найбільше цінить закони моралі у собі та инших та закони національного духового поступу, що здійснюються через визначальне: свою релігію, мову та культуру; через інтелектуальний потенціял нації (царина освіти і науки); через національний інформпростір (радіо, телебачення, книговидавництво, Інтернет-ресурс тощо). Саме це творить національну ідентичність і саме це на прицілі знищення у регіонів, комуносоціялістів тощо і на абсолютному маргінесі у нашоукраїнців та б'ютівців. Саме денаціоналізація наскрізна і прихована ідея усіх найрейтинговіших політсил. Саме денаціоналізація призводить до повної економічної і розумової залежности (О. Потебня).  Аби захистити нашу національну ідентичність, що виростає із законів моралі та національного духового поступу, є, як свідчить назване латинське прислів'я, випробуваний спосіб - війна. Сьогодні не так зі зброєю у руках, як війна на ментальному рівні: принципове і категоричне несприйняття і блокування космополітичного розгулу, ліберальної вседозволености, морального виродження і фінансової диктатури. Джерело цієї ментальної сили - націоналістична ідеологія, бо саме вона народжується з душевного поклику; з аристократичного Духу, що не приймає жодної форми людського приниження і поневолення; з потужного інтелекту, що відкриває людині правду; з природних полярностей - любови і ненависти: любови до Свободи як усвідомленої потреби і ненависти до Сваволі як породження аморальности. Як свідчить історія, причиною занепаду великих держав була аморальність їхньої провідної верстви.

Теза друга. Лише прикладом відваги і безкомпромісности можна впливати на оточення так, аби воно з маси лакеїв обернулося в націю (О. Теліга). У цьому полягає основна місія "Свободи" як політичної сили. Кожен день нашої зустрічі з людьми, кожен наш мікро- чи макрочин, кожна опублікована праця чи створена вистава або кіно тощо, сподіваюся, таки працюють на збільшення націоналів. Тому коли у когось закрадаються сумніви щодо нашої перемоги на виборах, то не забуваймо про инше: ми постали для дуже тяжкої і довготривалої праці, може, і такої, як довготривалою була наша неволя. Видирання рабів із цієї ментальної неволі невимірно важче, ніж просте заманювання інфантильної маси спокусливим цукерком від регіоналів, б'ютів, нашоукраїнців тощо. Тому надважливою є наша якісна присутність у теперішньому політикумі, яка рано чи пізно разом із вивільненими українцями переросте у кількісний виборчий результат, як, зрештою, це вже сталося на рівні місцевих органів влади у Західній Україні. Пригадуєте Р. Шухевича: "Я не боюся за наше майбутнє, коли знаю, що наші засуджені сільські хлопці гинуть з окликом: "Хай живе Україна!". Нам не треба зараз гинути - треба вистояти, відродити і примножити подібних хлопців і дівчат, мужів і жінок, а отже, спільноту українців на противагу хохлам, яничарам, савєцкім чєлавєкам і московським окупантам. І ці вибори - непроминальний шанс для екстенсивного відродження націоналізму як основного мірила самодостатньої і сильної держави. Зреалізуймо його нашою самовідданою спільнотою.

Ірина Фаріон

5 серпня 2007 року